МІЖНАРОДНІ ПРОЦЕСИ В ПОВОЄННІЙ ЄВРОПІ. ПОЧАТОК "ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ" (за В. Литвином) Радянський Союз за результатами Другої світової війни зумів створити по периметру західних кордонів - від Фінляндії до Болгарії - зовнішній пояс формально незалежних, але підконтрольних собі держав. За винятком Фінляндії і Австрії, в них прийшли до влади комуністичні партії, за допомогою яких Москва тримала в полі свого тяжіння визволені від гітлерівського панування народи. Одночасно Сталіну вдалося зберегти за Росією всі територіальні надбання, здобуті завдяки реалізації в 1939-1940 рр. пакту Ріббентропа-Молотова, а також приєднати й нові території - частину Східної Прусії, Курильські острови, Південний Сахалін. Росія поглинула також невелику республіку, розташовану в Центральній Азії - Туву Погодившись в Ялті на істотне розширення радянської імперії, щоб за допомогою Сталіна довести до кінця розгром Німеччини і Японії, лідери США і Великої Британії мали намір покласти край дальшим зазіханням Кремля. Однак закінчення війни не зупинило, а скоріше заохотило Москву до нових територіальних надбань. Радянський Союз надав колосальну допомогу Комуністичній партії Китаю, яка спрямовувала до переможного кінця громадянську війну в своїй країні. Здійснювалася активна підтримка Комуністичної партії Греції, яка теж розв'язала громадянську війну. СРСР за допомогою організованої "громадськості" висунув територіальні претензії до Туреччини та Ірану. Нарешті, радянська Росія активно втручалася у внутрішні справи Франції та інших країн Західної Європи. Курс Кремля на радянізацію Європи ставав дедалі очевиднішим. Країни Європи не могли вийти з післявоєнної розрухи, народи бідували, зростала соціальна напруга. Аби мати з цього політичні дивіденди та прагнучи посилити ефективність комуністичної пропаганди, Москва почала підготовку до створення інформаційного бюро європейських комуністичних партій (Комінформбюро). Першим забив на сполох В.Черчілль, який втратив посаду прем'єр-міністра Великої Британії після парламентських виборів 1945 р., але зберігав великий політичний вплив. Під час приватного візиту в США у березні 1946 р. у присутності президента Г.Трумена він виступив з промовою, якій констатував очевидне: над Центрально-Східною Європою опустилася "залізна завіса". Звідси робилися висновки про користь атомної монополії США і провідну роль англомовних країн у післявоєнному світі. Виступ В.Черчілля прийнято вважати початком "холодної війни". Водночас урядові відомства США з весни 1947 р. вивчали можливість надання Європі термінової фінансово-економічної допомоги. 5 червня державний секретар Дж.Маршалл виступив у Гарвардському університеті з програмною промовою, що стала висхідним пунктом довготривалих заходів економічного і політичного значення. У промові Маршалл вказував, що метою американського уряду є повернення Європи до нормального економічного стану, без якого не може бути політичної стабільності і тривалого миру. Він запевняв, що адміністрація США не має наміру спрямовувати свою політику проти якої-небудь країни або доктрини, вона лише готова боротися проти голоду, злиденності, відчаю і хаосу. Однак "план Маршалла" цілив своїм вістрям у намагання Радянського Союзу поневолити Європу, адже ще з 1917 р. було відомо, що комунізм народжується в ситуації голоду, злиденності, соціального відчаю і хаосу. Конгрес США схвалив план Маршалла у квітні 1948 р. За ним протягом 1948-1952 рр. США надали допомогу Європі у розмірі понад 13 млрд. доларів (в сучасних цінах - до 100 млрд.). Вливання фінансових коштів у таких розмірах оздоровило західноєвропейську економіку і допомогло здійснити післявоєнну відбудову господарства одночасно з його технічною реконструкцією. План Маршалла став першим кроком на шляху європейської економічної інтеграції. Життєвий рівень населення Західної Європи почав швидко зростати. Зникла небезпека комуністичного перевороту, яка особливо відчувалася у Франції. Вирішальним у сформуванні післявоєнного балансу сил у Європі і в усьому світі виявився 1949-й рік. Тоді Німеччина була поділена на дві держави. На місці американської, англійської і французької зон окупації виникла Федеративна Республіка Німеччини (ФРН), а на місці радянської окупаційної зони постала Німецька Демократична Республіка (НДР). У відповідь на сталінський наступ в Європі США і західноєвропейські країни уклали Північноатлантичний пакт (НАТО). Радянський Союз успішно випробував свою атомну бомбу і посилив роботи в галузі ракетної техніки, щоб забезпечити засоби доставки ядерної зброї на територію можливого противника. На території Китаю, за винятком Тайваню, КПК створила Китайську Народну Республіку. Улітку 1950 р. "холодна війна" переросла в серйозний конфлікт на Корейському півострові, поділеному по 38-ій паралелі на американську і радянську зони окупації. Логіка "холодної війни" продиктувала країнам Заходу намір використати в інтересах зміцнення НАТО економічний потенціал ФРН, який після успішної реконструкції став третім за розмірами після США і СРСР. У Парижі в жовтні 1954 р. ФРН дістала суверенітет і перетворилася на повноправного члена НАТО. Війська трьох держав Заходу залишилися на території ФРН, але вже як союзники. На ратифікацію Паризьких угод 1954 р. парламентами країн Заходу Радянський Союз відповів у травні 1955 р. створенням Організації Варшавського Договору. Варшавський пакт не змінив реального співвідношення сил, але юридично закріпив присутність радянських військ у Центрально-Східній Європі. Нова воєнно-політична структура не тільки протистояла НАТО, але й виявилася вирішальним засобом для придушення визвольної боротьби народів, що входили у зовнішній пояс російсько-радянської імперії. У 1945 р. країни Центрально-Східної Європи виявилися відгороджені від західної частини континенту "залізною завісою", яку створювала радянська присутність. Спочатку замасковано, а потім дедалі відвертіше радянська адміністрація почала насаджувати в цих країнах політичні режими, які в своїх основних рисах не відрізнялися від власного. Під виглядом "народної демократії" утверджувалася диктатура місцевих комуністичних партій, цілком залежних від Москви. Одержуючи владу з сталінських рук, лідери цих партій повинні були коритися радянському диктату. Лише у двох випадках - в Австрії й Фінляндії - радянська присутність не призвела до радикальної зміни суспільно-політичного лад У 1949 р. Москва створила Раду економічної взаємодопомоги, до якої увійшли всі країни "народної демократії", за винятком Югославії. Здійснюваний через Комінформ політичний диктат доповнювався диктатом економічним. Водночас члени РЕВ могли користуватися промсировиною, паливними ресурсами і товарами, що надходили з Радянського Союзу, за цінами нижчими світового рівня. Радянські керівники розуміли, що утримати країни Варшавського договору в орбіті свого впливу неможливо тільки силовими засобами. Вони потурбувалися про те, щоб життєвий рівень населення цих країн зростав більш швидшими темпами, ніж добробут громадян СРСР.
