Термін «націоналізм» означає, що базовою категорією для розуміння його суті є «нація». Щоб правильно визначити зміст поняття «нація» необхідно бодай коротко пояснити процес її становлення та формування.
Дуже часто люди, що незнайомі, або знайомі поверхово із теорією націоналізму вважають, що для націоналістів поняття «нація» тотожне «етносу». Насправді це не так. Нація – суспільно-історичне явище, результат етногенезу – природної самоорганізації людства.
Стрижневим елементом «етногенезу» вважається етнос, або точніше – етнічна спільнота. Це своєрідна початкова стадія розвитку нації, що включає сукупність таких понять як приналежність до роду, народність, культурна самобутність, відчуття спільної території, мови тощо.
Розвиток етносу призводить до появи нації – спільноти як вищої форми процесу етногенезу.
Нація – це така стадія буття етносу, що у своєму розвитку досяг рівня, на якому усвідомлюється життєва необхідність створення власної незалежної держави як потреби усіх верств населення. А тому членами нації є громадяни, що вважають незалежну Україну своєю Батьківщиною та готові утверджувати її державність.
Іншими словами, нація – це природна, найбільш досконала форма людського співжиття, спільнота, що історично пов’язана вузлами спільної Батьківщини.
«Неможливо збагнути логіку історичного розвитку людства без належного усвідомлення ролі нації. Нація була, є і буде незмінним джерелом і платформою прогресу на земній кулі. Все відбувається в нації і нічого поза нею немає. Коли не стає однієї нації, простір після неї використовує друга. Але завжди основним принципом буття і розвою людського розуму на землі є нація.» – так вважав один із ідеологів українського націоналізму Юрій Бойко.
Ключовою проблемою сьогодення залишається належне розуміння термінів культурна та політична нація. У цьому зв’язку сучасний теоретик націоналізму А. Свідзинський слушно зазначає, що «етнічна нація» ще далеко не нація, це в кращому разі етнос, в гіршому – етнічний субстрат. «політична нація», це взагалі екзотичне утворення, нестійке в історичному часі. Неприйнятними є спроби розчленувати єдиний у своїй багатогранності процес національного державотворення на окремі складові, відірвати їх одну від одної, зокрема вилучити етнічний компонент, залишивши тільки політичний. Сили, які прагнуть це зробити, воліли б утворити під назвою української нації дефектну «чисто політичну» націю, а Українську державу зробити якимось космополітичним об’єднанням. Українська нація має бути етнополітичною єдністю, як і будь-яка повноцінна нація. Тепер перейдемо до означення поняття «націоналізм». Відтак треба наголосити, що націоналізм – це передусім ідейний рух, система духовних цінностей, що увібрала в себе досвід минулого, зокрема вартості, що наголошують самобутність народу та визначають його національний ідеал – здобуття, закріплення та розбудову національної держави, як гаранта всебічного розвитку нації. Національна держава – це природне прагнення кожного розвинутого народу, це завершення його політичного самоутвердження, внаслідок якого він стає повноправним і єдиним господарем своєї долі на своїй землі, своєї держави і влади в ній, своєї країни і всіх її ресурсів.
А тому цілком можна погодитися із визначення націоналізму, що його дав А. Свідзинський: «Націоналізм є думка, воля і дія нації, спрямовані на розбудову незалежної держави на своїй етнічній території».
З огляду на здобуття Україною незалежності необхідне також дати визначення націоналізмові як державній політиці. На державному рівні націоналізм – це політика забезпечення індивідуальних і групових потреб та інтересів членів суспільства через реалізацію загальнонаціональних інтересів; це політика державних гарантій захисту, умов відтворення і розвитку нації.
Важливим теоретичним надбанням націоналізму є з’ясування ролі і місця людини в суспільстві. Український націоналізм, зокрема, розглядає людину як основний елемент соціальних, економічних, культурних і політичних перетворень.
Прагнення нації до самореалізації напряму залежить від свободи особистості. Але націоналізм не абсолютизує особистість й заперечує ідею її повної абстрагованості від спільноти, оскільки це призводить до анархії, втрати моральних основ.
«Націоналізм, що ставить в основу своєї діяльності добро цілої нації, пам’ятає, що стан цілого залежить від стану складників. І саме тому він мусить піклуватися про як найбільший розвиток індивідуальних прикмет і окремих індивідів, і окремих індивідуалізованих груп. Індивіди, що складають націю, ніколи не можуть сходити на рівень засобу, вони завжди мають залишатися метою, щодо якої держава, суспільство в цілому, має свої обов’язки» – писав один із теоретиків націоналізму, визначний член ОУН Євген Онацький.
Націоналізм має різні форми свого вияву: визвольну, що притаманна націям, які виборюють свою незалежність, та державну, яка характерна для націй, які мають державний статус.
Визвольний націоналізм спрямовує свої зусилля на здобуття незалежності, а тому культивує духовні чинники: захист рідної мови, культури, традицій. Це зумовлює політичну активність й спонукає до конкретних кроків на здобуття державної незалежності. Не випадково практично в усіх колишніх республіках СРСР національно-визвольний рух починався з вимог надати державного статусу рідній мові.
Державний націоналізм притаманний вже сформованим державним утворенням. Скажімо, Японія довший час витримувала сильний тиск західної цивілізації, яка за будь-яку ціну прагнула заволодіти її ринком та використовувати дешеву робочу силу. Спочатку японці вдалися до ізоляціонізму, який скоро себе вичерпав. Згодом модернізували власну економіку й випередили у своєму економічному розвитку провідні європейські держави. Але відоме «японське диво» було б неможливим без розвинутого у японців почуття національної самобутності й прагнення бути тим джерелом, з якого лише й могла постала могутня Японія.
Ще одним прикладом державного націоналізму може бути арабський національний рух, який століттями витримував натиски західних колонізаторів завдяки розвинутому почуттю солідарності. Об’єднуючим чинником виступала спільна релігія і мова. Ідея єдності усього арабського світу дала можливість опиратися волі чужинців.
Націоналізм неможливо зігнорувати навіть тоді, коли свідомо цього прагнути. Так, головною ідеєю становлення державності у США була ідея рівності усіх громадян, яка чітко протиставлялася ідеї національної держави. Америка притягувала до себе людей з усіх континентів, бо там можна було стати «вільною людиною», а не американцем. Натомість дуже скоро «вільні люди» таки стали американцями, в такому ж розумінні, як в Англії англійці чи у Франції – французи.
Трагічні події одинадцятого вересня 2001 року в США продемонстрували життєвість американського націоналізму. Американці змогли об’єднатися довкола свого президента, погоджуючись на величезні бюджетні витрати в ім’я збереження статусу своєї батьківщини як наймогутнішої у світі держави.
Навіть радянська імперія, що зароджувалася як інтернаціональна держава, фактично такою не стала. На місце зруйнованих національних культур і традицій прийшла російська культура… і російське безкультур’я.
Націоналізм може виявлятися у різних аспектах: економіці, зовнішній політиці, культурній та релігійній сферах.
Так, наприклад, провідні держави світу практикують своєрідний «економічний націоналізм», коли за допомогою державного протекціонізму, або відповідної законодавчої бази, яка сприяє становленню національного капіталу, забезпечується національний економічний інтерес держави.
Останнім часом маємо промовисті приклади «зовнішньополітичного націоналізму» колишніх сателітних щодо СРСР держав: Угорщини, Польщі, Чехії, Болгарії, Румунії, Словаччини, а також балтійських країн, які через вступ до НАТО забезпечують свою власну національну безпеку.
Ціла низка держав мають надійні правові засоби, які оберігають мовну і культурну самобутність: силою закону не дозволяється реклама іноземною мовою (Франція), встановлюється більша платня вчителям рідної мови (Казахстан), запроваджуються закони, які визначають пріоритетною мову корінної нації.
Дух націоналізму – явище природне у свідомості громадян багатьох держав. Не ігнорувати, а плекати світ національних почувань – це справжня запорука процвітання держави і добробуту її громадян.
|
